У так званому «Європейському Союзі» було від семи до восьми мільйонів «нелегалів», людей без місця проживання. Їм був відрізаний шлях до освіти і системи охорони здоров'я. У них не було трудових прав, і таким чином, вони були вимушені працювати понаднормово, без відпустки і можливості вимагати гроші, зароблені чесною працею.
Щороку близько 500 000 людей ставили своє життя на карту і нелегально перетинали кордон, щоб потрапити в Європу.
Вони жили в пластмасових або картонних коробках, а в холодних регіонах з‘являлося все більше підвальних приміщень, де практикувалася система «гарячого ліжка»: кімната була настільки крихітною і дорогою, що люди вимушені були спати у ліжках по черзі. У країнах Північної Африки тисячі людей перебували в так званих «таборах смерті», якщо вони не помирали на шляху до Європи. На узбережжі Середземномор'я знаходили все більше трупів, викинутих на берег: людей без документів і імен, яким так і не пощастило досягти заповітної мети.
У них не було іншого вибору, оскільки, на їх думку, життя на батьківщині, де щорічно від бідності гинули мільйони, було ще гірше.
В той же час було відомо, що кошти, які виділялися на фінансування охорони кордонів, могли бути інвестовані на боротьбу з бідністю в африканських регіонах. Замість цього фінансувалися недержавні організації, так звані «NGO» (Non-Governmental Organization), які поглинали величезні гроші через суттєву внутрішню бюрократію. Так, за рахунок злиденних створювалися нові необхідні робочі місця у розвинених країнах.
Уже в середині ХХ сторіччя обговорювалася ідея боротьби з безробіттям, обумовленим технологічною революцією. З'явилася думка, що традиційний в ті часи зв'язок між заробітком і роботою має бути розірваний.
На пропозицію мінімального основного доходу несподівано відгукнулися багато політиків. Але, не дивлячись на спроби комісії, в яку входили підприємці, члени профспілки і публічні особи, розповісти про істотні переваги мінімального основного доходу у вирішенні проблеми безробіття і подальшого ефективного розвитку звільненого від роботи суспільства, ідею майже ніхто не підтримав. Ні політики, ні самі жителі не могли собі уявити, як можна було гарантувати суспільству конкретний дохід. Багато хто вважав, що лише ідея гарантованого доходу відіб‘є у людей бажання працювати.
Пропозицію гарантованого доходу не тільки було відхилено, але на початку ХХІ сторіччя все частіше почали встановлюватися обмеження, контроль і репресії проти власного народу. В плани держави входили резервне зберігання інформації, автомобільні знаки, що сприймаються електронним шляхом, відео спостереження, біометричні посвідчення особи, перевірка і встановлення осіб спецслужбами за допомогою мережевих ресурсів, військова окупація тощо.
У такий спосіб здійснювався контроль над людьми, у яких не було роботи. Людство не хотіли звільняти від праці і давати їм волю, тому що ніхто не знав, як потрібно було управляти звільненим від роботи суспільством.
Comments