Фізіологічні закони дозволяють людині користуватися всім, що її оточує – обмеження встановлюють лише її уявлення про мораль і етику. Встановлення системи обміну впливає на ці уявлення.
Система обміну визначає моральні і етичні настанови: quid pro quo – людина може брати лише стільки, скільки має коштів у своєму розпорядженні.
Бертольд Брехт якось написав: «Спочатку - жратва, потім - мораль». Це означає, що фізіологічні закони все одно сильніші за правила, які людина створює для себе.
Встановлення системи обміну обмежує свободу особистості: людина могла б брати все, що їй заманеться, але система говорить «ні», якщо у неї немає грошей.
Єдиним свідомим обґрунтуванням системи обміну служить той факт, що без обмежень людина понад міру користувалася б даними їй ресурсами. Система обміну обумовлює загальноприйняті обмеження її свободи.
У будь-якому разі, система обміну не передбачає ні можливості безмежного користування засобами обміну в межах системи, ні впливу на людину, яка не має цих засобів обміну.
Розглянемо систему:
Якщо ми підійдемо на ринку до продавця і захочемо просто щось взяти, то отримаємо негативну відповідь. Адже заборонено брати речі (зазвичай), не даючи щось натомість. Якщо ми все ж таки щось візьмемо, то продавець, скоріше за все, звернеться до поліції, щоб підкреслити своє «ні». Останні ж, в свою чергу, назвуть нас крадіями.
Проте ми як люди розумні можемо поставити просте питання: чому ж це все ж таки заборонено?
Тоді продавець має пояснити, чому він зазіхає на нашу свободу, просто брати щось, нічого не даючи натомість. Його аргументи можуть бути різноманітними, але скоріше за все він скаже, що він працював або заплатив, аби мати можливість продавати те, що ми хотіли б взяти.
Проте, якщо продавець буде таким же винахідливим ,як і ми, то він запитає, чому ми зазіхаємо на його свободу сказати «ні» - ми просто хочемо взяти щось, що не належить нам. У такому разі наші аргументи можуть бути різноманітними, але, скоріше за все, ми відповіли б, що нам це необхідно для існування.
Результат цієї дискусії буде залежати від того, чи змінить продавець своє «ні» на «так». Але в цьому випадку він буде пильним, аби ніхто не почув його відповіді – врешті-решт, можуть з‘явитися ще бажаючі отримати щось задарма.
Для того, щоб подібні дискусії не відбувалися кожного дня, але водночас зберігався ефект системи обміну, існує ідея соціальної системи. Але це переміщує нас з ринку в іншу сферу:
Розподілювач соціальної допомоги бажає знати (обґрунтовано), з якої причини ми хотіли б отримати від нього гроші. Нам потрібно довести, що ми не маємо достатнього доходу для життя. Таким чином, виникає подібна дискусія, як і на ринку.
Система обміну впливає на свободу «давати» (сказати «так») і свободу «брати» (за допомогою «ні»). Безумовний основний дохід описує «негласний договір» про те, що кожен в межах системи потребує кошти для життя, а також про те, що система обміну встановлює обмеження, в якій кількості ми можемо брати ці кошти.
