Наша суспільна свідомість знаходиться далеко за межами можливостей, які створюються в результаті глобального розподілу праці та пов’язаним з цим розвитком виробництва...
У глобалізованій економіці, де ми живемо за рахунок ініціативи і вкладу кожного члена суспільства, податкова система перетворилась на анахронізм, який втручається у процес створення цінностей і перешкоджає особистій ініціативі. Единий податок, який не збирають с особистого рахунку кожного, - це податок на споживання (у вигляді податку на додану вартість).
Він являє собою сучасну форму оподаткування в умовах глобального розподілу праці і дозволяє екологічно-чисту розбудову відносин. Поступовий перехід податкової системи до чистого оподаткування споживання можна виконати значно легше, тому що усі податки вже включені у вигляді ціни.
Але де ж в системі оподаткування споживання місце для неоподаткованого мінімуму, необхідного для існування? Цю суму ми називаємо базовим доходом. Сучасність базового доходу полягає в тому, що ми, створюючи у процесі праці матеріальні цінності, все частіше виконуємо технологічні процеси з використанням організуючої сутності людського духа, і досягаємо підвищення продуктивності завдяки машинам та вдосконаленим методам виробництва. У результаті міжнародного розподілу праці продуктивна робота все частіше реалізується таким чином, що вона не приносить прибутків – working poor, в той же час все частіше зустрічаються випадки отримання прибутків з капіталу без виконання виробничої діяльності (у вигляді процентів і дивідентів).
Вислів про те, що технологічний процес і підвищення продуктивності однаковою мірою створюють і знищують робочі місця, на сучасному етапі втратив свою справедливість. Якщо ми заново не підтвердимо фінансово зникаючий прибуток від людської праці у сфері матеріального виробництва, то широкі верстви населення опиняться за межею бідності. „Ми голодуємо, - як сказав Гете у „Фаусті”, - до ситості”.
Якби ми мали для гарантії забезпечення нашого існування безумовний базовий дохід, то відпала б необхідність у величезній кількості законодавчих актів, які використовуються для узгодження між собою праці і прибутку. Завдяки такому базовому доходу, людська виробнича сила виявила б, окрім іншого, також і свій товарний характер. Чим вищою є вартість праці в Німеччині, тим вищим виявляється тиск на підприємство, спрямований на перенесення виробництва матеріальних цінностей у „більш вигідну закордонну місцевість”. Вартість праці така висока тому, що ми пов’язуємо численні виплати – соціальне страхування дітей, хворих, старих – з продуктивною працею, яка постійно скорочується.
Завдяки безумовному базовому доходу, люди не будуть залежити лише від прибутків, які отримують від продуктивної праці.
Підприємства зможуть знизити номінальні виплати, в залежності від конкурентної ситуації на ринку, до рівня базового доходу – це дуже важливий аспект. Таким чином, підприємства, що перебувають у конкурентних відносинах, можуть знизити собівартість своєї продукції. Якби податок на додану вартість залишався незмінним, то в результаті цього відбулося б зниження рівня цін. Поступове підвищення податку на споживання можна було б використовувати для подальшого підвищення базового доходу. Зниження вартості праці стимулює підприємства наймати на роботу нових співробітників, використовуючи їх як виробничі ресурси. Коли існування людини більше не пов’язане з одним лише доходом, отриманим в результаті продуктивної праці, то така людина виявляє більшу готовність до скорочення свого робочого часу або до виконання іншої роботи. Завдяки базовому доходу, можливе творче розкриття особистості у сімейній, виховній, освітній справі, у сфері догляду, в науці і мистецтві, одним словом, - у культурній роботі у широкому розумінні слова.
У суспільстві, де працює принцип базового доходу, більше молодих пар зможуть дозволити собі створити сім’ю та організувати виробничу сімейну працю залежно від ситуації, тому що базовий дохід має на увазі виплати молодим батькам та виплати на дитину. Розширюється ступінь особистої свободи, принцип субсідарності поширюється на кожного громадянина, надаючи йому свободу, що є передумовою для громадянського суспільства.
Завдяки збільшенню своєї значимості, економіка починає являти собою загрозу домінування над політикою і культурою. Чи не являє собою це саме таке багате культурне життя (дослідження, наука, освіта, спорт, мистецтво та релігія), завдяки якому економічне життя знову і знову отримує свій нематеріальний фундамент?
З соціально-органічної точки зору, економічному життю, як виробничому полюсу, протистоїть культурне життя, як полюс споживання. Полярність економіки і культури можна сформулювати таким чином:
культура – розвиток здібностей, споживання економічних цінностей;
економіка – використання здібностей і створення економічних цінностей.
Продуктивне розкриття людського потенціалу, коли людина являє собою істоту, наділену здібностями і якій необхідна їжа, одяг, житло, освіта тощо, і коли людина – це істота із своїми потребами – необхідно розглядати як дві сторони однієї медалі. Виробництво – це один полюс, а споживання – протилежний полюс. Лише через організовану людиною роботу можливе існування економіки.
І всі вироблені товари та послуги через споживання преобразуються наприкінці у дохід, або у формі прибутку від продуктивної праці, або у вигляді переданого прибутку для „чистих споживачів”. Останніми можуть бути діти, люди, що потребують догляду, хворі, пенсіонери, словом – усі люди, які працюють у сфері надання персональних соціальних послуг. Крім того, до числа „чистих споживачів” відносяться також вчені, педагоги, службовці, політики, духовні особи і працівники мистецтва.
Цим людям потрібна база для отримання доходу. У зв’язку з цим завданням держави стає створення нормативних загальних умов для надання права на отримання доходу, щоб взаємопов’язаний циркулюючий процес, який відбувається між економікою та культурою, у майбутньому був би постійним і рівномірним. Базовий дохід являється фінансовою основою для цих суспільних сфер.
Податкова система, заснована на споживанні, створює частину народногосподарського загального результату, що свідчить на користь безумовного базового доходу, за рахунок якого опосередковано фінансується соціальна і культурна сфери. Це дозволить зробити задерев’яніле індустріальне суспільство більш гнучким і сприяє трансформації суспільства у суспільство інформації, послуг і, врешті решт, культури.
Соціальна держава індустрільного зразка зробила свою справу, а завданням організованої правової держави стає створення умов як для самовизначення, так і для соціальної справедливості у дусі принципа субсидарності. Базовий дохід, заснований на податку із споживання, являється фундаментом нашого майбутнього – як індівідуального, так і суспільного.
